«Ми стаємо руками вищих сил»: історія військового 66 ОМБр Максима, який рятував постраждалих у масовій ДТП
ДТП НА ТРАСІ «ЗАПОРІЖЖЯ – ДНІПРО»
– Макс, розкажи про 26 грудня 2023 року. Що тоді сталося?
Я їхав з відпустки в Краматорськ по трасі «Запоріжжя – Дніпро». Це було десь о 6 ранку. Ну, ти сама розумієш, як о 6 ранку взимку — темно. Перед поворотом праворуч дивлюся: червоні вогники машин починають гаснути. Ось один потух, другий потух, третій потух… Я такий: «Не зрозумів, що за фігня і чого вони тухнуть?» І тільки я завернув за поворот — побачив цю страшну автопригоду. Зіштовхнулися шість автомобілів. Тільки на той момент я бачив лише п’ять, а вже потім дружина мені сказала, що їх було шість.
— Хтось ще зупинився допомагати?
Зупинилося лише декілька військових, і ніхто не знав, що робити. Всі бігали без толку. Я побачив, що ніхто нічого не кричить, і вирішив взяти керівництво на себе. Організував хлопців для того, аби вони ліхтариками регулювали рух транспорту. Сам я швиденько оббігав оці всі потрощені автомобілі, щоб побачити, де хто поранений.
__________
«Я ІММОБІЛІЗУВАВ ЙОМУ КІНЦІВКУ» — ПЕРШИЙ ПОСТРАЖДАЛИЙ
— Розкажи, кому ти надавав допомогу? Чи вдалося впоратися?
Перша людина, до якої я підійшов, — це був чоловік, який сидів на дорозі й тримав свою праву ногу, яка тупо «бовталась». Я підійшов і почав з ним говорити. Говорю з ним, а сам розрізаю штанину. Розрізав — і бачу, що перелом закритий: перелом малої та великої гомілкової кістки. Хлопцям сказав, щоб постраждалого віднесли з траси і посадили на щось м’яке. Поки вони це робили, я побіг у свій автомобіль. У мене в машині було все, що потрібно: зі мною завжди аптечка, штик-ніж, фляга, повна води, і рюкзак бойового медика. Я іммобілізував йому кінцівку, перев’язав, зафіксував — і посадили його з одним хлопцем у машину. Ще раз добре оглянув його на предмет крові, переломів — і разом з тим питаю:
— Ти звідки?
Він каже:
— Я військовий. Воюю під Бахмутом. Там вижив, а оце їду до дочки на Новий рік — потрапив в аварію й зламав ногу.
Я розумію, що йому потрібне знеболення. І ти знаєш, я, можна сказати, його обманув. У мене був із собою звичайний парацетамол. Я йому сказав, що дам таку таблетку, що він забуде про свій біль . Ефект плацебо такий вийшов. Тоді написав час накладання шини на бинті — і пішов до наступної людини.
__________
,,ІДУ ДО ТОГО ХТО МОВЧИТЬ»: КРИТИЧНИЙ ПОСТРАЖДАЛИЙ
Той кричав, той кричав — і я прийняв рішення йти до того, хто мовчить. Цей чоловік лежав обличчям донизу. Я підійшов і побачив, що в нього кров тече з носа, рота, очі закочені, і з правого вуха теж текла кров. Я покликав військових і кожному роздав завдання. Попросив принести ковдри, щоб його закутати, і карімат — покласти під тіло. Хлопці хотіли його перевернути на спину, але я сказав, щоб не робили цього, бо поки ми будемо іншим надавати допомогу, він може захлинутися власною кров’ю.
— За весь цей час ніхто не зупинився вам допомогти? Швидкої ще не було, я так розумію?
Так, у цей час швидких не було. Випадково мимо проїжджав фельдшер. Я йому кажу, що там один поранений, якому треба жорсткі ноші. Фельдшер сказав, що немає з собою нічого і взагалі, типу, перший раз бачить таке масштабне ДТП. Я сказав, що будемо разом працювати: я — мотати, а він — давати уколи.
__________
«ОБНІМІТЬ МЕНЕ ЯК РІДНОГО»: ЖІНКА В ПАСТЦІ
Пішли до жінки, яка була затиснута в машині, і її троє хлопців не могли дістати. Я оцінив обстановку, підійшов до неї, запитав, що болить. Почав її оглядати і зрозумів, що переламані ребра, бо вони хруснули під натиском. Можливо, ще щось було з тазостегновим суглобом, але я на це не звернув уваги. Я попросив хлопців відійти, сам підійшов, нахилився до неї і кажу:
— Обніміть мене як рідного.
А вона мені:
— А як це так?
— Я кажу, ну як рідну людину, яку давно не бачили, обійміть.
У такому сидячому положенні ми її і витягли. Жінка сіла нам на руки, бо не могла розпрямитися, і ми її потім у такому положенні посадили у швидку.
__________
ДОПОМОГА ДИТИНІ І ЩЕ ОДИН ПОРАНЕНИЙ
Потім ще дівчинку знайшли, 12 років, яка була дуже налякана. Я її всю обдивився і ніяких травм з першого погляду не знайшов. Пам’ятаю, що дав їй яблуко і заспокоїв.
І потім я підійшов до хлопця, який лежав у калюжі. Окрім струсу мозку, у нього був перелом правої ноги точно. Швидкої ще не було тоді, і ми підкладали під нього все, що можна, щоб він не змерз. Швидка приїхала за годину і десять-п’ятнадцять хвилин. Приїхали і зразу ж до мене підійшли. Я розповів, яку кому допомогу надавав.
__________
«НІ В КОГО НЕ БУЛО АПТЕЧКИ»
— Що тебе найбільше дратує у ставленні людей до медичних навичок, особливо в умовах війни?
Що мені тоді запам’яталося, — у наших військових не було аптечки. І це вже не перший раз. От буквально місяць тому був випадок: коли мотоцикліста збиває в мене на очах. Хлопчик наш, ЗСУшник, років 18–19, прям лоб у лоб.
Я зразу зрозумів, що щось з ногою, бо взуття було в іншому боці, хоча він казав, що все нормально. Я розрізав йому ту шкарпетку — і зразу полилася кров. Я зупиняв машини і просив аптечку. Ні в кого немає аптечок! Це перехрестя, де їдуть дуже дорогі автомобілі, і ні в кого, ні в кого немає аптечки. Ну і що ж… затиснув я рану. Хлопець приніс рушника і просто прижав ним те все, а в мене бинт був невеликий, то примотали. Мені дуже не сподобалося, що не було аптечок ні в кого.
__________
ЗАКІНЧЕННЯ ДНЯ
— Як усе закінчилося 26 грудня?
Головне — треба було всіх зігріти. Те, що ми й зробили. Нас загалом було чоловік шість, я сьомий, і фельдшер восьмий. Мало було військових, хто погодився допомогти, а ті, хто допомагали, то сказали, що бояться крові і просили конкретних вказівок. Тобто, окрім постраждалих, треба було працювати і з тими, хто допомагає, бо люди в таких ситуаціях губляться.
— Пройшло стільки часу. Як згадується той день?
От перед очима картина така: зима, сніг, холод, багнюка…
Я думаю, що в таких ситуаціях ми стаємо руками вищих сил і робимо добру справу на землі. Я б і зараз зробив те саме, не задумуючись.
—
Спілкувалася Maya-Tetiana Ivashchuk
—-
